(no subject)

Цього року ми відчиняли вікна в спальні на ніч тільки на провітрювання. Але через спеку вже декілька днів залишаємо одне вікно повністю відкритим. Мені це додає якихось особливих відчуттів, коли засинаю або прокидаюсь вночі чи рано вранці: таке враження, що я десь на канікулах, або в селі, або в якійсь південній країні. Поруч з тим є відчуття, ніби спиш на відкритому повітрі. До того ж Лео може застрибувати на підвіконня в спальні і не так часно будити нас протягом ночі.

Вчора я прокинувся на світанку від дивного скрекоту. Я здогадався, що це якась пташка, але раніше такого звуку не чув. Лео сидів згрупувавшись на підвіконні, час від часу зістрибуючи з нього і застрибуючи назад. Так, йому дуже цікаві всякі пташки, але в той же час він якось боїться їх, або дуже схвильований, або не знає, що з ними робити, тому так дуркує. Так відбувалось деякий час, і я встав з ліжка поглянути все-таки, що там відбувається.

На зовнішньому блоці нашого кондиціонера з сусідньої кімнати (кабінету) сиділа горихвістка! Вона злетіла і декілька секунд, так само скрекочучи, зависла навпроти нашого Лео у вікні. Це тривало досить довго, години з пів, ми декілька разів дивились у вікно, а горихвістка все намагалась відігнати Лео. Н. через деякий час стало нецікаво і вона повернулась до сну. Я ж не міг заснути від цих звуків і був змушений зачинити вікно.

Дві горихвістки поселились десь недалеко від нашого під'їзда тільки цього року .

(no subject)

That’s when you step back a pace and ask yourself these questions:

  • Is there an easier way?
  • Are you trying to solve the right problem, or have you been distracted by a peripheral technicality?
  • Why is this thing a problem?
  • What is it that’s making it so hard to solve?
  • Does it have to be done this way?
  • Does it have to be done at all?

(no subject)

Їздили з правої сторони Київського моря-водосховища в сторону Сухолуччя. Ми взагалі в цьому році майже кожні вихідні, коли залишалися в Києві, виїздили на північ і гуляли в лісі. Коли більше, коли менше.

Думали просто прокататись, але з часом трохи засиділись в машині, і тіло вимагало хоч якогось руху. Вийшли у вже відомому нам місці між Толокунем і Сухолуччям. Через три вихідні дні там була купа народу, всі з палатками, так що навіть до води не підійдеш. Натомість ми добре прогулялись лісом, знайшли декілька цікавих видів: червону бузину, яку я, мабуть, вживу ніколи не бачив; плаун звичайний (stag’s-horn moss) - цікавий мох з достигаючими колосками спор; на тонкохвості елегантному (така маленька блакитна бабка) водяні кліщі, які виглядають, як маленькі червоні ку́льки.

По дорозі назад купили у бабусі при дорозі чорниць і суниць. Зупинилися на декілька хвилин на мосту через затоку в Глібівці, де повно білого латаття.

Ввечері заїхали в «Епіцент», як завжди – перед закриттям. Н. купила ще одну пахучу міні-орхідею, яка в нас є; вирішила подарувати своїй мамі. Потім проїхались звичним маршрутом через центр: Набережне шосе, бульвар Дружби Народів, Лесі Українки, Хрещатик і назад. Було якось нервово і дуже багато автомобілів.

На набережній біля нас ще гуляло море людей: завтра ще не на роботу, до того ж День Молоді. Нам вдалось довго погуляти, навіть дійшли до парку Наталка, чого дуже давно не було. Лягли спати о першій ночі, на щастя Лео гарно себе поводив: дав виспатись.

Stag’s-horn moss
Stag’s-horn moss
Collapse )
henry fonda

(no subject)

Вчора після сніданку, десь о пів на одинадцяту, пішли на пляж. По дорозі, в під’їзді, зустріли сусідку Лєну, яка ляпнула: «Куди ви так пізно йдете? Там вже жарко.» Н. роздратувалась від такої фамільярності, а я порадив просто забити та уникати її.

Щойно ми прийшли на пляж, небо почало затягувати хмарками і не було так жарко. Ми врешті все одно трохи підгоріли, але зовсім трохи.

На пляжі, як завжди, було цікаво: купа різних примітних людей. А ми з Н. обожнюємо за такими спостерігати, підслуховувати розмови. Просто перед нами була якась мажорна парочка: дівчина з ідеальною фігурою; вони навіть не купались. Можливо, гидувались води в Дніпрі. Справа бухала якась компашка з дуже повним чоловіком, позаду нас – дідусі, один з яких матюкався, коли говорив по телефону. Дві дівчини в чорних майже однакових купальниках з майже однаковими стрункими фігурами, одна в чорній бейсболці. Були й наші старі знайомі: бабусі, які грають в карти і курять, відходячи на певну відстань від людей.

Після пляжу їздив у «Розетку» на Петрівці забирати покупки. На проспекті Бандери (Московському) якраз кладуть верхній шар асфальту, тому по дорозі туди трохи постояв у заторчику. Назад доїхав швидко.

В кваліфікації Формули 1 поул-позішн взяв Ферстапен, в нього хороший шанс виграти гонку в неділю. Леклер 7-ий, що теж непогано, але важко передбачити, як у нього піде гонка. Минулих вихідних він теж стартував 7-им чи 6-им, не пам’ятаю, але закінчив out of points.

Ввечері подивились «Земля кочівників». Крутий фільм про любов і самотність. Н. після перегляду прочитала кілька негативних відгуків на baskino: «медленный и скучний». Ну да, це тобі не «Ліга справедливості» чи «Похмілля у Вегасі». Ближче до кінця фільму трохи розчулився, співставивши головну героїню з собою: навіть тим, хто не дуже любить проводити час з людьми, час від часу потрібне спілкування, відчуття того, що ти комусь цікавий, потрібний. Можна разом посміятись над якимось жартом, сказати щось неважливо, посміхнутись, а потім знову повернутись до мушлі зі своєю самодостатністю.

Казюлька Лео ці дні дуже неспокійний: щогодини (або що дві) нявчить і будить нас. При чому не просить їжу, а незрозуміло чого. На другу і третю ніч такої радості довелося закривати його в пральні (кімнатці з бойлером і пральною машиною). Там якраз стоїть його туалет, та й він зрозумів вже, що звідти його не випускаємо, навіть коли дряпається і нявчить.

Город на букву Ж.

Сьогодні вранці, в будень, випало самому прогулятися ранковим Житомиром. Всього за одну годину спокійно випив каву в кав'ярні за квартал від будинку, де живуть батьки дружини, пройшовся (теж спокійно-спокійно!) до самого центру, прогулявся туди і назад Михайлівською.

Так, Житомир дуже-дуже спокійний. Михайлівська гарно облаштована, відчувається більше місця, після того як всю пішохідну вулицю зробили на одному рівні, без тротуарів; навіть не зважаючи на досить широкі літні майданчики від кав'ярень.

Багато людей йдуть кудись у справах, хтось спокійно допиває ранкову каву, щоб потім (теж неспішно) теж чимось зайнятися. (Або просто повернутися додому.) Нагадало львівський центр, коли ми були в ньому теж не на вихідні.

Згадую, що в Києві теж в центрі люди кудись йдуть (хоча спершу подумки і вивищував своїх житомирців, мовляв вони багато ходять, «скільки того Житомира, можна пішки все обійти»), там же вістані довші все-таки. Коли ще ходив-їздив до офіса, дещо схоже відчувалось в районі площі Льва Тостого. Але швидкості все ж вищі, плюс проїжджа частина.

Центр Михайлівської
Центр Михайлівської


(no subject)

Сидимо в Ж вже трохи більше тижня, але сьогодні повертаємось додому, до Києва. Тащимо з собою купу кущів, щоб засаджувати «нашу» клумбу біля під'їзда. Сподіваюсь, що наші крокуси там ще не повиривали.

Сіньора мені не дали. Будемо з моїм ресурс-менеджером працювати над заповненням пробілів і пробувати ще раз за декілька місяців.

(no subject)

Досі ходимо на пляж біля будинка. На щастя температура ще дозволяє, вода прохолодна, але 5-10 хвилин похлюпатися можна. Кожен день з нами ще три бабульки, які грають в карти, загоряють і теж плавають, одна з них, Наташа, курить. Один мужик якийсь приходив і так демонстративно голосно, проходячи повз мене, рази з три повторив: «Когда-то Днепр был чистый как слеза». Воно-то може колись так і було, але коли саме, незрозуміло.

Вчора був перший день після двотижневої відпустки. Дісталась інвестігейшн таска: чому кастомерам не прийшли листи 18-го серпня! Інформації зараз вже майже не залишилось з того часу. Є якісь ерори, але конкретної причини вже не дізнатись. Повертаюсь до навчання, роботою за планом професійного росту: продовжуються тренінги по софт скілам (сьогодні — стрес менеджмент) і третя частина Java менторінг програми.

Їдемо в місто на букву Ж. Накупили в Veterano Brownie брауні всім родичам.

(no subject)

Дивилися вчора фільм «Не озирайся». З Монікою Белуччі та Софі Марсо. Не пам'ятаю, звідки я його виловив, але це не те кіно, яке ми зазвичай дивимось: трилер.

Тільки ближче до кінця стає зрозумілим, чому відбувається те, що відбувається з головною героїнею. Є питання до логічності, але загалом фільм тримає до кінця і трохи напружує.

3-ій концерт для ф-но бетховена

Вже третій робочий день свого лікарняного слухаю по bbc radio 3 передачі про композитора тижня Бетховена. Йде мова тільки про його фортепіанні твори, прослуховуються теж вони. Окрім коротших композицій, головним твором дня є один з бетховенських концертів для фортепіано з оркестром. Півгодини передачі (повна друга половина) — це повний запис концерту.

2-ий концерт був написаний раніше 1-ого, порядок змінився тільки через порядок при першому друкові. З перших трьох найвдалішим видався 3-ій концерт, історія прем'єри якого теж цікава.

Звичайно Бетховен сам першим грав свої фортепіанні концерти на публіку. Нотний запис партії фортепіано не був готовий до виступу. Зберігся запис друга Бетховена, який перегортав йому партитуру на прем'єрі. "Я не бачив майже нічого, окрім пустих сторінок;  в найкращому випадку на тій чи іншій сторінці були якісь незрозумілі єгипетські ієрогліфи, які слугували йому підказками; він грав майже усю соло партію з голови, тому що, як це було не вперше, в нього не було часу викласти все на папір."

Під час виступу Бетховен мусив кивати головою, даючи знак своєму другові, коли перегортати сторінки. Здавалось, перегортач був у більшому напруженні, ніж виконавець.

(no subject)

Зранку Наталі виходила зі мною до пляжу, ніхто не думав ні про що погане. Сонце цей тиждень парить, як скажене, але ми не здаємось. Врятують морозиво, ягоди і овочі. Кондиціонер теж вмикаємо і п'ємо лимонадик. Скоро Західфест.